«Тур Баба»: понад 400 кілометріза три дні

Учасників велотуру «Тур Баба» об’єднала не лише любов до велоспорту, а й патріотизм і бажання вивчати історію. Стартувавши від пам’ятника Степану Бандері у Львові, вони вирушили у триденний велотур. Його маршрут пролягав через місця життя та діяльності Романа Шухевича та Степана Бандери.

П ід веселою назвою велотуру – «Тур Баба» (псевдо Шухевича – «Тур», Бандери – «Баба») – їхалось велосипедистам весело. Одинадцятеро хлопців та четверо дівчат поділились на дві групи: тих, хто їхав швидше, і тих, хто трохи відставав. Крутили педалі майже без перерв, зупинялись лише біля пунктів призначення. «Наш маршрут захопив Львівську та Івано-Франківську області, загалом понад 400 кілометрів шляху, – розповів кореспонденту «ВЗ» організатор туру Андрій Бень. – Ми відвідали, зокрема, школу, в якій навчався Степан Бандера, Музей-садибу родини Бандерів у Стрию, музеї Степана Бандери у селах Воля-Задеревацька та Старий Угринів, музеї Шухевича в селах Княгиничі та Грімному».

Харчувалися велосипедисти тим, що самі приготували на вогнищі в казанках: гречка, макарони, картопля, консерви та свіжі овочі. Також купували по селах молоко. Ночували в наметах: першу ніч під Калушем на березі річки, другу – біля ставка в селі Княгиничах.

«Перші два дні була страшенна спека, їхати було важко, – розповідає учасниця велотуру, студентка Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Христина Говдиш. – Якби не хмари і дощик, мабуть, довелось би зійти з дистанції». Та найбільша проблема, з якою зіткнулись велосипедисти, – безкультур’я водіїв автомобілів. «На трасах водії нас сприймали ще нормально, бо ми їхали організовано краєм дороги, – каже Христина. – А от у селах – набагато гірше. Під’їжджаючи до Нового Роздолу, я їхала на великій швидкості, бо доганяла хлопців, а на дорогах були великі ями. Два водії, маючи можливість об’їхати й іншим способом, підрізали мене під сам бордюр, тож я аж мусила гальмувати і зіскакувати з велосипеда».

Як кажуть мадрівники, фізично поїздка була важкою, але вона була того варта. І відпочили як слід, і дізналися багато цікавого про провідників повстанського руху в Україні. Щоправда, декілька учасників таки здали позиції, не закінчивши мандрівки. Декого підвів технічний стан «залізного коня», а декому мандрівка просто стала не під силу. Наймолодшому учаснику туру було 18, найстаршому – 34 роки.

Звідки такі псевдо – «Тур» і «Баба»?

Як розповів кореспонденту «ВЗ» історик, директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий, українським повстанцям псевдо найчастіше давали командири або друзі за якоюсь характерною ознакою, а іноді й просто без прив’язки до характеру чи зовнішності. Деякі повстанці-підпільники самі собі обирали псевдо. У середині 1940-х років було навіть таке внутрішнє розпорядження про те, яким має бути псевдо. Під заборону потрапили такі, що компрометували повстанців чи визвольний рух, наприклад, «Гітлер», «Чорт» тощо. Тому що були випадки, коли священики ховали повстанця і, відправляючи панахиду, мусили співати «Прийми, Господи, Чорта в Царство Небесне»…

Щодо псевдо Шухевича – «Тур», то важко визначити, чи його йому дали побратими за якоюсь ознакою, чи він сам собі його обрав. А от щодо «Баби», то ті, хто знав Степана Бандеру в юнацький період, розповідають таку версію. Коли ще Бандера був пластуном, то під час походів у гори любив співати пісень. Його улюбленою була «Не треба нам бабів» – про хлопців, які не витримували навантаження подорожей, пхенькали по дорозі. Степан любив по-доброму з них кепкувати, наспівуючи цю пісню, тому й дали провідникові таке псевдо…

На фото: Мандрівники біля пам’ятника Степану Бандері в рідному селі повстанця Старому Угринові (тепер – Калуський район Івано-Франківської області).

Головна | Передплата | Реклама в газеті || Зворотній зв'язок | Попередня версія сайту | Нагору